Форум молодіжного душпастирства, який впродовж трьох днів — 9-11 лютого —проходить у Києві, зібрав понад сотню представників молоді, душпастирів, які працюють для них, представників різних спільнот та стейкхолдерів нашої Церкви.
10 лютого — кульмінаційний день Форуму молодіжного душпастирства. Після спільної Божественної Літургії та вітальних виступів від голови Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ отця Ростислава Пендюка та державного секретаря Кабінету Міністрів України, колишнього заступника міністра молоді та спорту України Олександра Яреми
із особливими мотиваційними словами до молоді звернувся отець доктор Мартин Хотів:
Всечесні отці, дорогі делегати, Слава Ісусу Христу!
Мене звати Мартин, так мене назвала моя мама… і українською та англійською непогано звучить, бо, я дитина двох світів… — у Британії я син іммігрантів; а для України,я — іноземець. Зате, мої батьки навчили мене хто я…
Після закінчення Другої світової війни, мій батько опинився в таборі для біженців у Західній Європі. Разом з ним були тисячі простих українських робочих, як і інтелігенти, науковці, політичні, громадські та культурні діячі. Зморений бідою, тато прибув в нову країну поселення з однією убогою, дерев’яною валізою в руці…. але найголовніше не понесеш в руках…
Ми, діти післявоєнних емігрантів, мали все для зростання: українські недільні школи, українські храми, друкувалися українські книжки, ми знали історію та мову, організовувались українські культурні вечірки, літні табори… фактично батьки для нас створювали Україну, адже мій батько, як і численні батьки того часу, принесли собою в еміграцію найголовніше — свою ідентичність, вони були носіями спадщини нації.
І батьки намагались усіма силами нас виховувати в українському дусі, щоб ми не асимілювалися, не сталиіншими, чужими, тому що, ми ними не були.
Ідентичність — це дух, сумління, коріння, це усе сакральне передане мені, що робить мене мною. І завжди було і буде важливе одне запитання формації: «Хто я? Ким я є?». А я знаю хто я! Я — етнічний українець, вихований в українському родинному домі, збудованому на скелі поваги до традицій кровноспоріднений із Богом береженим народом, українська земля є місцем могил моїх предків і через Хрещення я втілений у живу Христову Церкву моїх батьків, я втілений у Церкву, яка народилася тут, в Києві, на березі Дніпра, я втілений у Церкву, яка має власну ідентичність.
УГКЦ виражає самобутність за допомогою свого обряду, що є духовою скарбницею тисячолітнього надбання вартостей духа і релігійного світогляду наших предків.
Що це таке обряд? Це минуле, а точніше, передання усього сакрального з минулого в теперішнє; іншими словами — це спадщина, літургічна, духовна, богословська і дисциплінарна спадщина Візантійської традиції в культурі українського народу, яка впродовж століть наповнилася українською духовністю, і стала виявом особливої української містики.
Хто такі греко-католики? Це ми! Ми — спадкоємці. Ми — носії живої сакральної спадщини Київської Церкви. Ми спадкоємці, які живемо своїм обрядом, своєю спадщиною,що є для нас усіх рідним, звичним способом, інструментом, щоб жити вірою.
Чим ми, греко-католики, живемо? Ми живемо Літургією — багатством Богослужіння, що допомагає нам правильно і гідно прославляти Бога, в якого ми віримо; гідно і правильно приймати ласки через святі Таїнства;
Ми живемо Духовністю, яка виражає дух і сумління нашої Церкви, виражає її суть і мету; це серце Церкви.
Ми є носіями спадщини Віри, істини Божого Об’явлення, Священного Передання, Віровчення, яким ми правильно прославляємо Бога, висвітлене та збагачене нашим богословським мисленням;
І ми живемо правовою дисципліною, живим досвідом Церкви, що трансформує віру з теорії у практику. Законодавство — дорожні показники на шляху духовного життя, які упорядковують там, де — непорядок, утверджують там, де панує сумнів і вимагають нашої відповідальності та покори.
Чим ми відрізняємося від усіх інших католиків? Нашою спадщиною. Те, що робить нас помісною Церквою. Те, що ідентифікує нас по всьому світу… Бо це ми вертаємося додому Лондонською підземкою з великоднім кошиком покритим рушничком. Ми в неділю гуляємо по Парижу у вишиванках після Служби Божої. Ми несемо по домівках йорданську воду, де б не жили… Неозброєним оком ми помітні на всіх вулицях світу, від Ісландії до Абу-Дабі, тому що так ми святкуємо нашу віру.
І на завершення. Яка особливість «молодого» греко-католика? Яка ваша особливість, дорогі делегати? Пам’ятайте: Спадщина зараз у — ваших руках. Поглиблюйте про неї свої знання; збагніть та покажіть усю красу її багатства; розкрийте її значення в житті кожного; виховуйте до неї любов і повагу; розвивайте прагнення бути справжніми її захисниками, і прославляйте нею Бога по всі дні вашого життя.
